“Альгіс – ділова людина”

 Цього шибеника я випадково застав у нашій бухгалтерії. Солідно розташувавшись на стільці (трохи не дістаючи ногами до підлоги), він обговорював фінансове питання. Швидко підрахував, скільки має повернути редакції з отриманих для розповсюдження п’ятдесяти номерів “НГ” , і на моє запитання «А скільки ти отримаєш сам?» ввічливо відповів: «Ділові люди подібних питань не задають».

Альгіс Ярмош, так його звуть, виявився наймолодшим вуличним продавцем «Нашого міста». Йому 11 років, цього року закінчив 4-й клас 28-ї школи, перейшов до 5–го. Розважливий не по роках, спокійний, хоч в очах вогники відчайдушного пустуна.

– Альгіс, – цікавлюся, – а як навчаєшся?

– На чотири-п’ять. Трійка лише за поведінку.

- Ось тобі раз. Сподіваюся, виправишся?

– Виправлюсь.

- Як батьки поставилися до твоєї ідеї — заробляти гроші?

- Тільки позитивно.

- А хто вони?

– Тато – міліціонер, мама – читає курс бухгалтерського обліку. Є ще старший брат. Має інші заняття.

- Де торгуєш?

- Секрет.

– Але ж місце жваве?                                                                                    

– Дуже. Я його тиждень шукав, багато учасників перепробував. Продаю всі номери без залишку.                                                                     

– Ну а працюєш тільки для себе?

- Навіщо, і сім’ю підтримую.

– Н-так, – я мимоволі посміхаюся, хоча елементарний розрахунок показує, що у звичайний день Альгіс має рублів 150 (без вирахування), по суботах – 250. З такими грошима, дійсно, можна і батькам допомагати.

Три-чотири роки тому подібне було б неможливо, а якби сталось – плакали б і Альгіс, і батьки, і школа, і…

Сьогодні юний бізнесмен – рядове явище. Це краще ніж марно витрачати час – заняття більшої частини школярів на канікулах, або клянчити гроші у дорослих.

- Газету – то читаєш?

– А як же! Нічого така газетка, інакше б я з нею не зв’язувався,

- Ну, дякую, уважив.

– А фотографувати для статті коли будете? Давайте швидше, бо в мене справи. Сказали – за п’ятнадцять хвилин значить, треба слово тримати.

- Вибач, друже, фотокор затримується.

– Так, не навчилися ви ще працювати. Тоді давайте так: перенесемо зустріч на 14:00.

Щоб ні ви, ні я даремно часу не втрачали. Домовились?

– По руках.

І він побіг униз сходами, весело стрибаючи з сходинки на сходинку.

Дитина, подумав я, а вже вчить – не так працюємо, час не цінуємо. Ким виросте Альгіс? Хочеться сподіватися — справжньою діловою людиною.

Володимир СЕРГІЄВ. 1992рік. (переклад з російської)